У мороці, де лиш кружляє тінь,
У підземеллях всіх забутих мрій,
Куди забороня глядіти лінь,
Похований великий скарб твій
Лежить, весь попелом укритий
І не живий він, і не вбитий
Забутий усіма лиш він,
Бо згадки всі про нього — тлін
Той скарб ніхто ніколи не жадає,
Ніхто заради нього не живе,
Вдає ж бо кожен, що ніхто його не має,
І далі по життю собі пливе
Колись усе змінитись може,
І кожен іншому про скарб той розповість,
Чинитимуть усі лиш так, як людям гоже
Згадають, що найбільший скарб їх — совість.
<br>Іван Хрущ
