Наші душі блукали через епохи,
Континенти, галактики, постаті.
Дай упитися тобою до країв, до знемоги —
Хочу жити в твоєму погляді.
Ми знайшлись. Благодать на нас, грішних, зійшла.
Шанси ж були на нуль помножені.
Я не знаю, як світом без тебе ішла —
Черевики й душа до дір зношені.
Нам набутись тепер треба в цьому житті,
Бо хто зна, як там карта ляже.
Зовсім трохи — і ми будем там, в забутті…
Налюбімось. Хай хто що там скаже.<br>Христина Марищук
