Ти проходиш повз школу,
Що не викликає й подиху.
Коліна – хиляться додолу,
Хочуть відчути ще раз дотику.
Ти проходиш повз корпус,
Здригнулося серце тепер.
В голові пам’ятний лотус
Розганяє дивних химер.
Проходиш ти повз роботу,
Яка ще тепла, спогадів сповна;
Відчинені живі іржавії ворота
Для вбогого старіючого орла.
Минаєш хати, що загрузли;
Колись там віяло дитинством,
А зараз лиш вогкі вузли,
Повітря – затхле як каліцтво.
Ті спогади – повільна є отрута.
Відкинь їх і не коливайся,
Хоч це й приваблива спокута.
Та не звертай. І не здавайся.
