Незваний сніг у келихах магнолій,
квітучій сливі личко обпіка.
Над річкою бузок, ну зовсім голий,
йому б — гарячу склянку молока…
Сади затихли, наче оніміли,
ледь де-не-де ще пташечка: цвіріньк.
Щоб ми собі, панове, розуміли:
до цього теж причетний чоловік.
Ніщо у світі суще — не окремо,
і кожен вчинок залишає слід
і кожна думка — власну має схему,
що змінює усіх історій хід.
І можна вік про це дискутувати,
шукати винних, множити жалі —
природа любить рівноцінний бартер:
любов і трохи сонця на чолі.
07.04.2025<br>Ірина Білінська
