Щоразу як бачу персону іззовні,
Ненавиджу себе, що я не такий.
Ненавиджу свої принципи верховні,
Шкодую, що не відразу я палкий.
Як бачу свіжу, моментальну хімію,
Всередині палаю, розриваю серце.
Впускаю в себе гнів та епідемію,
Разять мене, поки все не розірветься.
Присоромлююся за зверхні помисли,
Чекаю, поки внутрішнє сонце не зійде.
Інакшості вимисли, замисли, домисли –
Все те, за що ненавиджу себе.<br>Владислав Єрілов
