Не відкладай

Не відкладай — ні слова, ані ласки,
Ні кроку, щоб ступити у цю мить.
Бо твоє «потім» — затверділа маска,
Що зникне, згодом згине, відболить.

Не відкладай — бо охолоне кава,
І чай загубить унікальний смак.
І те, що нині серце зігрівало,
У «потім» стане просто «аби-як».

Не відкладай — перегорить цікавість,
Затухне свічка в подиху вагань.
І день скінчиться, стихнуть дні яскраві
У череді нездійснених бажань.

Не відкладай — бо звичка обіцяти:
«Зроблю колись» — це клітка сталих днів.
Простіше мріяти, аніж почати,
Та важче жити серед цих жалів.

Бо потім — осінь стане за плечима,
Підступно час торкнеться сивини…
І ти згадаєш не про те, що встигла,
А про усе, що втратила — «колись».

01 квітня 2026 р.