Твій погляд я зустріла в день
Такий звичайний, та неочікуваний.
Немов іскра між нами промайнула —
Чи то тепло, чи усміх загаданий.
Минуло кілька днів чи, може, місяців —
І доля знов звела нас.
Ми говорили про усе на світі,
Сміялися, ловили погляди щораз
Каталися вечірніми дорогами,
Пізнавали більше одне одного.
І непомітно крок за кроком
Любов прийшла тихенько в нас.
Ми почали зустрічатись несміливо,
Не знаючи — це назавжди чи ні.
Та час ішов, і ми тримались
Навіть у темряві й вогні.
І пам’ятаю перший поцілунок —
Такий несміливий, трохи хвилюючий.
Світ ніби стих у ту хвилину,
І серце билося гучніше й швидше.
Але були й такі моменти що:
Були і крики, сльози, біль,
Образи, ревнощі й слова.
Був морок ночі, холод в серці,
Та все ж любов жила жива.
Бо поцілунки й теплі обійми
Стирали втому й гіркоту,
І навіть після сильних сварок
Ми знов знаходили мету.
Ось рік і місяці минули — невже так швидко?
Невже ми стільки вже разом?
Я не чекала, що кохання —
Це не слова, це вчинки які робили ми разом.
Кохання — це підтримка щира,
Коли болить — ти поруч став.
Коли я падаю — ти піднімаєш,
Коли мовчу — ти відчував.
Це допомога у дрібницях,
Це плед і чай у тихий час,
Це несподівані букети,
Щоб усмішка з’явилась враз.
Це подарунки не за свято —
А просто так, щоб зігрівало нас.
Це віра навіть тоді,
Коли складно разом жити.
Так, були помилки й маніпуляції,
Ми ранили одне одного не раз.
Та я дорослішаю поруч з тобою
І вчуся берегти наш час.
Бо нині знаю: все не так,
Як було вчора чи колись.
Я розумію, як кохаю —
І як хочу з тобою йти.
Йти до кінця, тримати руку,
Будувати мрії день за днем.
Бути опорою, бути підтримкою
І розквітати удвох кожен день.
Антоніна
