***

Нас люблять дивною любов'ю…
Так палко, жорстко… Словом, як завжди…
Але чогось від болю серце огортає кров'ю…
Ти будеш крайнім! Отже, там й сиди!
В облуді слів, пихи і заздрощів людських,
Минають дні в складних розмовах.
Буває так, що цей день із важких
Душа ж блукає на вереску просторах.
Образливо буває, що хоч плач,
Але я краще з всього цього посміюся,
Бо серед усіх моїх невдач,
Хай буде ця найбільша. Піду хоч чаю нап'юся.
Посиджу біля комину собі,
Зберуся з силами своїми,
Зателефоную може ще тобі
І знову світу радісно всміхнуся.
28.02.19

Брезіцька Ольга