Не хочу я знати… я хочу забути
Роки ці безглузді зі свого буття.
Для чого старання? Навіщо той успіх,
Як щастя нема..?
А де ж теє щастя, коли ти чужа?
Тут кожная вулиця — вітер порожній.
Місто це тисне, мов камінь живий,
А люди… так само для мене — створіння…
Створіння, що темні й серед своїх.
А я — не своя, я з іншого сну.
Та може прокинусь вже в цю добу?
Розплющу вже очі та посміхнусь.
Знов жахи наснились… та я не боюсь!
Заплющую знов і розумію:
Цей жах не наснився, це дійсність моя!
Те чорне, тривожне, нестерпне життя…
Роки ті минають… а я… не своя.
Та в серці ще тліє маленьке бажання:
Що десь є куточок мого існування.<br>Діана Герасименко
