Нема творців,
нема і їх творінь,
Що з істини та віри линуть в чистоту.
Які возводять світлі ідеали.
Не з обману, золота чи свинцю
Все наче стало прісним,
А діти загубили віру у казки.
І всі слова брудом залиті.
Затекло навіть між рядки.
Розриваємо чужі скарби,
Виламуємо зачинені замки,
За своє щастя
Намагаючись сплатити.
А на вулицях тепер
З "метеликів" дощі.
І чути плач
Ненародженої дитини.
І мільйони блукають в темноті.
Без світла, самі не знають чи живі.
Зникли штучно вирощені ідеали.
Невже ми заблукали?<br>Тарас Четербух
