День за днем, момент за моментом
Пролітають у вирі життя.
Ти не знаєш
Хто з ким поведеться –
Хтось під вінець,
А хтось в укриття.
Хтось полізе драбиною вгору
Будувати кар‘єру свою,
Проте ніхто не чекатиме вдома.
Так, це ціна за свободу таку.
Інші ж будують стосунки,
Віддаються єдиному,
Плекають кохання…
А потім стають різко винними,
Що любові вогонь зберігали.
Їх кидають і з ними не граються,
З них сміються, а вони гірко плачуть.
Але згодом все швидко міняється –
Тепер ті, кого били, самі дають здачу.
Тепер ті, кого ранили – сильні,
Тепер ті, хто з ножем був – ніхто.
Стали всі на кохання дивитися пильно,
Щоб не сісти знову в тебе саме авто.
Ми боїмося лишитись самотніми.
Ми боїмося самого себе.
Боїмося бути останніми,
Ну то може хтось почуття збереже?
<br>Яна Стаднічук
