Зжимаю скули —
присмак крові,
давно знайомий смак.
Я з посмішкою
роблю ковток.
Кричить навіть мій Бог
усередині мене —
мій світ горить.
Але спинити
я не в силах.
Руйнація світів —
це мій код.
Світило всіх моїх світів
палає. Давай, гори.
Благає, щоб я зупинив,
кричить так сильно,
відкликаючись у мені —
процес пішов.
Я так до болю звик —
жоден біль не викличе шоку.
Я пропускаю яд.
Планети, стискаючись у мені,
так тиснули,
так тиснули —
лишився порошок.
Усе, що будував,
усе, до чого йшов,
і те, чого хотів, —
пропало все,
у вічність відійшло.
Великий вибух.
Бог не здався —
панічно захищав усе, що міг.
Тримаючи з останніх сил
у руках усе, що віднайшов,
і океани сліз заполонили
матерію, що уособлює ніщо.
Ми з ним — одні.
Від болю шаленіють навіть кістки,
викручує — ще мить,
і все… не зміг.
Мій Бог стікає кров’ю
і знову пробує
запустити цикл,
щоб спасти хоч щось,
спасти їх, спасти…
А я сміюся — кричу:
гори.
Я БУВ ЖИВИМ.
Я САМ СОБІ БУВ БОГ.
Сміюся
і дивлюсь оскалом,
плюючись кров’ю
на чужих.
Ви так хотіли шоу?
Ви це хотіли — шоу?
Палай, душе,
гори, навколо, світе.
ТИ БУВ НІКИМ —
ПОВЕРНЕШСЯ В НІЩО.
І Я ПРИИЙШОВ НІКИМ,
ПІШОВ
І СТАВ НІКИМ.
<br>AlexHort
