Все, що боліло, враз випало в осад,
Наче пісок у годиннику тиші.
Знімає минуле свій старий одяг,
А вітер надривно сторінку пише.
Летить невагомість — і зникли плани.
Хвилини течуть, мов сльози прозорі.
Свобода — і вимкнули всі екрани.
Піднявши голову — бачимо зорі.
Торкнися до світу, немов дитина,
Бо пам’ять біжить по сніжному полю.
Єдине важливе — це ця хвилина,
Де серце не знає ні страху, ні болю.
Це не кінець. Це велике «почати».
Скидання налаштувань до основи.
Щоб знову учитись і просто знати,
Знову повірити — живому слову.
15 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
