ОДА ТВОРЦЮ

Ти впізнаєш завжди мою душу,
Бо знайомі з тобою давно ми.
Розквітає навколо суша,
Затихають шторми на морі.
А коли настає сутужно,
Я в куточку тихо заплачу.
Зразу чую підтримку дружню,
Ти найбільше для мене значиш!
Я іду крізь людей, як в пустелі.
Одинокий, нікого не знаю.
Нависають химерні скелі,
Чи живу, чи існую, чи маюсь?..
І вже відчай так горло душить,
Вже не можу дивитись.., всміхаюсь…
Лиш до Тебе здіймаю руки.
О, Творець! Ти мене тримаєш!
Знову хочеться перемагати.
Нехай світиться зірка Небесна.
Твоїм світлом пітьму проганяти,
Бо любов Твоя – вічна, безмежна!
ND♥️<br>Надія Холод (ND)