Сиджу в кімнаті одинокій,
Заглядаю в пустоту,
а в сердці біль не зрозумілий,
І розум шепоче забуть.
Про біди всі й страждання
що приніс мені той люд,
Про ту зраду, сльози, біль
Але мені їх не забуть.
Бо пам'ять, як той гострий ніж,
В сердці рану береже,
І навіть час не злічить вже її,
Лиш біль зі мною все живе.
Та віра в сердці не згасає,
Що скоро біль той пропаде,
І сонце знову засіяє,
І радість по всюду буде.
Скрізь сльози я це відчуваю,
Надію в душі я бережу,
І вірю… ні навіть знаю,
Що щастя своє я віднайду
Бо я сміюся в очі смерті,
І не боюся я біди…
Лише одне мене лякає
Втратити того хто дорогий…<br>Ващак Андріана Михалівна
