Куди дорога заведе, хто знає?
І світло десь за обрієм згасає,
Тільки холод, що зі всіх сторін стискає,
Й остання тінь, що душу облягла.
Стою я тут, у тиші одинокій,
Споглядаю я у даль.
Тільки слід свій залишаю,
Як спогади у снах.
Сподіватися на диво чи на зустріч?
Чи змиритись з тим, що доля лиш біда?
Та серце прагне, хоч сповнене тривоги,
Знайти свій шлях, де світло, як життя.
Нехай стежки тернисті і вітри лютують,
Я йду вперед, крізь сумніви і страх,
Бо навіть в темряві я не здамся, не зламаюсь,
В душі горить вогонь, що не згаса.<br>Ващак Андріана Михалівна
