Останній дракон

Я хочу стати останнім драконом.
Щоби виплескувати свою лють та смуток вогнем.
І спалювати ним тих, хто винен у цих почуттях.
Не кров’ю, не слізьми, не спермою.
Саме вогнем!
Сльози закінчилися ще в дитинстві,
на кров майже ніхто не заслуговує.
А сперма – це не дуже естетично,
та ще й неефективно.
Вогонь замість слів – ось що мені потрібно.
Слова-вітер.
А вогонь – це щиро, це насправді, це назавжди.
Вогнем можна, в найгіршому разі,
і самого себе спалити.
Зсередини.
Я не хочу вдихати аромат квітів,
я краще буду дихати ароматом іх попелу.
Бо їх краса – омана,
їх смак – отрута,
їх пелюстки – пастка.
Спитайте у бджіл.
Вони навіть не знають,
що носять на своєму тілі їхній пилок.
А коли подібний пилок потрапляє до людського серця,
це може перетворитись на кохання.
Та дракони не знають про кохання.
Вони знають лише про свободу.
І літають насправді, а не у мріях.
Хочу стати останнім драконом.
Щоби крім мене нікого подібного не було,
Щоби було байдуже на інших істот,
щоби померти і не залишити по собі нічого,
Окрім попелу та легенд.
<br>Макс Портвейн