Палає восени багряне листя,
І цей вогонь потрохи вже згасає.
На дереві висить, немов намисто,
Та з часом дерево його втрачає.
Так само в серці — тихо, непомітно
Поволі світло в темряву впадає,
І те, що вчора гріло так привітно,
Сьогодні тліє тихо й серце крає.
Не ті вже очі, і не ті вже кроки,
І погляд інший — стриманий, чужий.
Настінний календар листки втрачає,
Лишаючи самотній біль межи.
Та глибоко в душі жевріє іскра,
Хоч скроні вже вкриває сивина…
І навіть в час, коли душа — як осінь,
Вона ще хоче вірити й жива.
06 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
