Очима б річку обійняти,
Торкнутися всього і скрізь,
У тихі хвилі заглядати,
Де тінню кинув верболіз.
Траву погладити, мов гриву,
Неначе пасмо своїх кіс,
Зайти до лугу, до обриву,
Що конюшиною поріс.
Вдихнути вітер той жаданий,
Щоб прохолодою задів,
Та щоби поряд, над ланами,
Лунав все жайворонів спів.
24.02.2025.
Ганна Зубко
