Нічна імла. Воюють зорі.
В крові купаються світи.
Ми вільні — чи в сліпій покорі?
Хто нами править з темноти?
Хто кров у жилах розганяє
І випікає дні вогнем?
Хто наших ран не помічає,
Кидає мерти під мечем?
Хто тче безодні, наче ризи,
Стискає щелепи у скель?
Хто вічність розлива крізь зрізи
Своїх кривавих паралель?
А потім — смуток розстеляє,
П’є чорний біль з людських сердець.
Хто так безжалісно кохає:
Зачне життя — і шле кінець?
Хто не сахається могили,
Зростивши корінь на кістках?
Хто гострить сталь об наші сили
І розтирає все на прах?
Хто погляд не сховає в тіні,
Коли ми йдемо в небуття?
Хто жнива править на руїні,
Збираючи чужі життя?
Хто Ти — за ширмою мовчання?
Для Тебе — пил наш сміх і плач.
Життя — це сон чи покаяння?
Ти — наш Творець чи наш Палач?
