Продати небо за жменю піску,
Змінити крила на затишок клітки.
Ця зрада тиха, в холоднім страху,
І в дзеркалі — лише тіні й відбитки.
Ти обіцяв собі бути вогнем,
А став лиш попелом в липких долонях.
І день за днем під холодним дощем
Гасив те світло, що є у іконах.
Продати душу — не крикнути «ні»,
Коли сумління благає про вчинок.
Це розчинитись в німій глибині.
Комфорт обрав, як останній спочинок.
Душа не плаче, а тихо мовчить,
Іде у безкрай, лишаючи тіло.
І в грудях більше ніщо не горить —
Лиш попіл там, де життя пломеніло.
Купити можна і спокій, і світ.
Та як дивитись собі у зіниці,
Коли сам собі ти і кат і лід
У власній тісній, холодній в’язниці?
15 квітня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
