ПерегортАє вітер листя,
Куйовдить гриву у коня,
Спустіла нива, ледь горбиста,
Злегка поблискує рілля.
А поряд річка, прохолода,
Хлюпоче хвиля без кінця,
У смуток вдягнена природа,
Що так пасує до лиця.
Якби між кожною порою
Лягла одна із їх доріг —
Мій погляд біг би спершу тою,
Що листям стелиться до ніг.
30.05.2025.
Ганна Зубко
