Осінь старається, як вміє,
Природі шарму додає,
А як піде́ — скрізь забіліє,
Нестерпним холодом війне.
І дні зависнуть наче в часі,
Не скрипнуть двері зайвий раз,
І всі негоди будуть кращі
За той один лише мороз.
При згадці вже біжить по спи́ні,
У душу віє холодком…
Я іще тут, в осінній днині,
І жовтим тішуся листком.
Поміж людей, птахів та шуму,
Поміж осінньої краси,
Не повертатися б додому,
А просто в даль іти і йти.
23.09.2026.
Ганна Зубко
