Вона сміється, їсть карамель.
Пальці липкі від солодкої вати.
Я ж стискаю в долонях приціл — бо як інакше її покохати?
На губах її — мед, у серці — камінь.
Очі, мов марципан, без душі.
Я їй про вічність, про жар, про політ.
А їй все солодощі, ігри та сни.
Вона не знає, як палять бажання.
Як серце палає від жорстких думок.
Для неї любов — лиш пусте позіхання.
А для мене — вогонь, а для мене — це шок.
Порох і цукор змішався у венах.
Я цілую — на смак, наче гріх.
Я кохаю, залишаюсь в полоні.
Її світ — це казки, міражі та ваніль.<br>Nonnaght
