вогонь пекельний в крові розпалився –
банальний паліндром життя звівся.
остання чистота в мені здохла,
лиш похіть чорна, в душі Зоха.
бог не дав, бог забрав, і не віддав,
спраглі долоні, хуйові загони.
ридання потайки, солодкі зойки вдень,
і танці нічні пристрасних примар(шмар).
як звір жадаю збочених утіх,
безсоромно, брутально, наче жлоб.
знущаюсь з дівчини – розпусної шльондри,
вона ж ласкава, слухняна блонда.
в очах її спокуси вічний край,
голодний ротик лове мій рай.
та згодом все огидою залишу,
бо знов настане день – Христова мігрень.<br>Йоговскі
