Похва́люсь світу та відразу
Про день щасливий, а чи мить,
Скоріш розка́жу і пока́жу,
Бо час на місці не стоїть.
Дивлю́сь, як хвиля камінь миє,
Торкаюсь моху, чебрецю,
Чи то сіріє, чи біліє
Криклива чайка, не збагну.
На гай із кручі погляда́ю,
На тиху річку і село,
На рівне поле, що до краю
Все дуже рясно зацвіло́.
Вертає вітер мов до тями
І шепіт верб та осоки́,
До озерця́, струмочка гляну
Та відшукаю всі стежки́.
Повз осокори та калину,
Звідкіля́ щебет доліта́,
Тягнучи́ ноги, гну́чи спину,
Іду, де молодість пройшла.
15.06.2026.
Ганна Зубко
