Почуй

Почуй мене… не в слові — в тишині,
Без зайвих слів, без пафосу й прикрас.
Де кожен подих — це прожитий час.
Почуй мій зов — безмовний крик душі.
Почуй мене в розгублених думках,
У звуках ще не прожитих подій,
У паузах між «можна» і «не смій»,
У тих «пробач», що тануть на вустах.
Вже кожне «пізно» — в космосі живе.
У плині вічності летить «було»,
В минулих днях загублене давно.
Від розпачу врятуй, прийми мене.
В несказаних думках мене почуй,
Поки між нами не зросла стіна.
У тиші, що гучніша за слова,
Згадай, знайди, торкнись мене, врятуй.
30 березня 2026 р.