Я йду

Сама себе не розумію —
То слів чекаю, потім — ні.
Приборкати себе умію,
Та тільки вдень, а не вві сні.
Думки, буває, притягають
У душу тихий, ніжний щем.
Для чого? Я й сама не знаю.
Я б змила ці думки дощем.
Та дощ весна не посилає —
Лиш сонце, легкий вітерець.
Потроху вітер розганяє.
Нехай летять! Та хай їм грець!
Та тільки й вітер не лякає —
Думки мої в мені живуть.
Живуть і душу, й серце крають,
Кудись в незвідане зовуть.
Не буду їм я потакати,
Не буду їм назустріч йти.
А може, їх не уникати?
У невідомість все ж піти?
Піти туди, де мрії зріють,
Де дні щасливі, дивні сни.
Туди, куди ніхто не сміє
Й не хоче діяти і йти.
А я сама собі дозволю
І у незвідане піду.
Не відступлю уже ніколи —
Я йду. І щастя там знайду.
31 березня 2026 р.