Рушає вдолину стіною
Проваллям паде без жалю
Захопленням повним як груди
Сховає свій погляд в сльозу
Ногою розгорну той спокій
Замочу коліно в росу
Забуду що ранок бузковий
Не вийду на світло зі сну
Приснюся твоїми очима
Під серцем твоїм заболю
Знімію впаду очумію
Поволі зсумую і вмру
Забуду як день виглядає
Розсію надію просту
За сірим як небо сувоєм
Даю ніби повінь грозу
Повстане пісок колосковий
Пішевкою листя згорне
Задумливо і колисково
Остання хвилина зачне
Застане сухими устами
Почутий початок з’іншить
1987
