Той час настав — душа зовсім пуста,
Її продали, розбили, розтоптали.
Ти вже не та — весела і проста,
Не та, яку колись всі знали.
Накриє так, що відчай рветься вгору —
Іти босоніж, волати серед поля,
Натиснути курок, схопившись за зброю —
За що так мучить тебе доля?
Холодна сталь торкнулася скроні,
А кров у жилах більше не кипить.
Ти ні жива, ні мертва — ти самотня,
Ні тут, ні там… уже нічого не болить.
Ти думала — ти нікому не потрібна?
Так і є. Підводься. Дихай. Ти жива.
І навіть до останку спорожніла —
Ти маєш встати по свої жнива…
<br>Конькова Наталія
