Ми розминулись в часі і в дорозі,
Десь на пероні спалених надій.
Я знову на знайомому порозі,
Але цей дім уже давно не мій.
Квитків нема, вокзали опустіли,
І поїзд наш пішов у небуття.
Шалено разом бути захотіли,
Та запізнилися з тобою на життя.
Тікали дні, мінялися адреси,
Чужі обійми гріли вечори.
Ми грали ролі, як старі актори
В чужій виставі не своєї гри.
І ось тепер — зустрілися раптово,
Коли на скронях перший сніг заліг.
І кожен подих наш та ніжне слово
Спадають пухом на холодний сніг.
Пробач за те, що час безжально линув,
Що не зуміли долю вберегти.
Я запізнився… Ти пройшла лиш тінню,
Яку крізь роки не зумів змести.
Тепер ми поруч, та між нами стіни
З прожитих літ, обов’язків, розлук.
І тільки осінь сипле на коліна
Прощальний дотик запізнілих рук…
28 травня 2026 р.
Дуже гарно і щемливо.
Дякую