Із листям багряним у вільнім падінні,
Осінь відходить сумна й мовчазна…
Давно відлетіла з ключем журавлиним
Мила її світанкова струна…
Сядемо вдвох ми на при́чілку вічності,
Бесіда – мов у чарі́вному сні…
Ділиться щедро мудрістю й ніжністю,-
Їй довіряю думки потайні…
Хай загортає світанок їх в прядиво,
Зіткане з листя й туману в сльозі…
Ніччю прикрасить Зими срібне марево,-
Вранці Весна відшукає в росі…
Звабна у розкоші, в барвах, із гордістю,
В мить цю її життєдайна краса.
Осінь іде з загадковою почестю:
Дощ у повітрі – в снігу небеса…
<br>Любов Таборовець
