Про «Втрату та жагу до справедливості»

Сліди пекучі, які не загоюються,
Мені лишила їх війна.
Зміни в свідомості відбулися —
Жахлива їм ціна, спогадам моїм.
Мушу жити, не дивлячись, що жоден побратим не лишився живим.
З пекла повернений, живу серед громадян,
Уламки пекла того — в свідомості і тілі мому.
Чи змінило це мене? Можливо.
Чи приживсь я, немов вовк в стаді вівць?
Мені скажуть інші — люди, не знавші цього жаху.
Люди щасливіші.
Але попри біль, попри втрати,
Намагаюся я забути, мов вони,
Жити — знову до нормального життя повернутись,
Бо мусив я, хоч і на роки,
Та вовком там стати.
P.S: Присвячується Миколі Крижану<br>Степан Кузнегко