У прірви розвіяних ілюзій,
Вже закінчилось місце для нових.
Серед почуттів родин і друзів,
Є й ті, що розчаровують святих.
Все залишилось тут у прірви часу.
Викинуті щиросердні почуття.
Хто ж їх пізнає з такої маси,
Так і залишені на цвинтарі життя.
І лише раз раптово пригадають,
На смертному одрі впаде сльоза.
Навряд чи їх попробачають,
Та розцвіте у спогадах краса.
І людина каючись розкаже,
Як їй шкода за великий гріх.
– А почуття – ілюзія, -вона скаже.
Та лиш вони є спадщина усіх.
<br>Вікторія Снєгова
