Піду під тихою грозою,
Поза містком, де камінь вріс,
Де гнеться жовтою лозою
Густий, зелений верболіз.
Та краєм ока в двір погляну,
Мельком по вікнах пробіжу,
Торкнуся хвіртки, поряд стану,
Очима хату обійму.
Дух перехопить біль з сльозою,
Врятує стежка, відведе
За брід із кладкою старою,
До гаю лугом побреде.
Де круча горда над рікою,
Розкішні хвилі, як ніде,
Не стане болю із сльозою,
В забуту радість перейде.
18.01.2025.
Ганна Зубко
