Чорно-білий рапід,
Затягнувся повільною ниткою,
Наднуарно явився
У світлі денної пори.
Безфортунно радів,
Керував я миттєвостю тихою,
І бездумно просив,
Щоб рапідом минали роки.
Ранок швидко пропав,
День злетів, ніби порох гранатовий,
Надвечір'я спустилось
І зірка засяла вгорі.
Задухмянив морфей,
Закрутивсь між залізними ґратами,
Й вітерцем розпочав,
Задувати життєві огні.
Чом повільність ота
Швидкоплинністю враз замінилася?
Чом нуарність ще досі
Не грає яскравими барвами?
Не прошу кольорів,
Що у мріях моїх не з'явилися,
Лиш прошу, щоб рапід
Загорівся огнями гранатними.<br>Антон Шаталов
