Сотні міст полягли у долонях землі,
І їх вулиці знищені боєм,
Їхні мрії, мов зорі, навіки живі,
Вічно світять у тихому полі.
Там Бахмут у руїнах мовчить у пітьмі,
Його стіни – відлуння відваги.
Поряд з ним Соледар у гіркій самоті,
Що утоплений в ріках виснаги.
Стоїть мовчазливо чийсь дім – Вугледар,
Й чекає, що розпач розтане.
Що звуки війни врешт затихнуть як жар,
І місто живим знову стане.
Маріуполь ховає у морі свій біль,
Але стіни його памʼятають.
Хоч малюють йому псевдо радості тінь,
Та за зроблене не пробачають.
Волноваха і Марʼїнка плачуть вночі,
Їхні барви змішалися з пилом.
Душі міст, що згоріли в пекельнім вогні,
Молять небо про спокій із миром.
Кремінна в тиші мертвій ховає свій жах,
Її рани палають від втрати.
Попасна і Лиман задихнулись в сльозах,
Їхні мрії розбили гармати.
Там Авдіївка вбита стоїть в темноті,
Її небо обпечене димом.
І Рубіжне застигло мов привид в імлі,
Перелякане вибухів грімом.
Сотні міст полягло у долонях землі,
Та їх дух ще живий і не згасне у зломі.
Міста знищені – душі ж у них ще живі,
І про них памʼятають у кожному домі.
<br>Ірина Ковальчук
