Цей синій розлив у зіницях — як вир,
Де тонуть і дати, і плани.
Твій погляд — не сповідь, а чистий безмір,
Де плавляться давні капкани.
Вугілля волосся — на плечі, як ніч,
В долонях — весна воскресає.
Ти — іскра жива серед тисяч облич,
Де місто в мовчанні згасає.
Сам місяць шепнув: ти — занадто жива
ля світу, де пульс — із заліза.
Крізь мертвий асфальт ти — зелена трава,
Ти — ранок, що темряву зрізав.
Любов — не контракт. Не чужий силует.
Це жар, що пропалює ребра.
Вдивляюсь в зіниці — і весь цей сюжет
Зникає. Є ти. Більш не треба.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
