А у серпня долоні розпечені до помаранчу,
в них повітря густе розколисує хвилями небо,
і розплавлені зорі, клаплинами впавши на воду,
довго-довго розсвічують чорне безвітряне плесо.
А метелики ночі сідають на них, як на квіти,
пропливають, минаючи хмари, із місяцем в парі.
Лиш здивований лебідь ніяк зрозуміти не може —
де зірки наяву, а де тільки дзеркальна подоба.
Він пливе і збирає ті зорі одна за одною,
поглядаючи в небо — чи довго йому ще лишилось?
І лиш зникне остання — заплещуться звільнені крила,
білим птахом підніметься вгору незайманий ранок.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
