Вона все писатиме знов свої вірші,
А він все питатиме шлях у житті.
Вона так чекатиме справжньої тиші,
Він спрагло шукатиме вічної мли.
Вона все насправді давно зрозуміла,
А він знов блукає між ,,так" і між ,,ні".
Вона ж бо сміється, хоч геть не до сміху,
А він плаче, ниє, бо думки сумні.
Вона намагалася – він не повірив.
Вона посміхалася – він пропустив.
Вона знову зникла. А він не помітив.
Вона й не з'явилася. Він помарнів.
Вона не писатиме вже свої вірші,
А він не питатиме шлях у житті.
У кожного – своя занедбана тиша.
У кожного – спогад і щем на душі.<br>Ольга Дворецька
