Зі сонця, що встає зарано
З роси, що затопила слід
Випливає чорна хмара
Моїх буремних юних літ
Ніхто ніколи тут не винен
Я сам собі не нарікач
Коли вбиває швидкоплинне,
Встигаєш чути тільки плач
Реви й рахуй, що винести зумів
З думок зруйнованих зорями
Де ви, діти ненароджених батьків?
Що їхнє слово скресло днями<br>Анастасія
