А у серпня долоні розпечені до помаранчу,
в них повітря густе розколишує хвилями небо
і розплавлені зорі, краплинами впавши у воду,
довго, довго розсвічують темне безвітряне плесо.
А метелики ночі сідають на них, як на квіти,
пропливають, минаючи хмари, із місяцем в парі.
Лиш здивований лебідь ніяк зрозуміти не може,
де зірки наяву, а де тільки дзеркальна подоба.
Він пливе і збирає ті зорі одна за одною,
поглядаючи в небо, чи довго йому залишилось?
І як зникне остання, заплещуться звільнені крила,
білим птахом піднімется вгору незайманий ранок.<br>В'ячеслав Семенко
