І мчать роки, мов сивогриві коні,
Лише чого не було на шляху:
Розбите серце, змучені долоні,
Душа розпʼята на тольованім цвяху.
Найближчі, як ж так сталось, почужіли,
А незнайомці — рідні, мов сімʼя.
Маленькі діти виросли, змужніли,
Пустує хата, висохла земля.
Пррр! Зупиніться, коні — відпочиньте.
Напуйтеся із віри джерела.
Це захід сонця, а не мій — постійте,
Красивий захід десь на кінчику пера.
<br>Христина Марищук
