Синій вечір упаде на плечі,
Дим над річкою в’ється, мов час.
Я мовчу. Бо слова — недоречні,
Там, де тиша говорить за нас.
Ти стоїш, мов береза край шляху,
В білій сукні, сумна і свята.
Моє серце — підстреленим птахом —
З твоїх рук в небеса відліта.
Я не кличу. Розбито дороги.
Слід завіяло снігом зими.
Та любов не чекає підмоги,
І не просить у долі "візьми".
Хай ми нарізно — страху немає.
Страшно — світло згубити в імлі.
Я тебе, як молитву, тримаю
На цій грішній, холодній землі.
І коли вже зоря догоріла,
Стане ніч на порозі німа —
Я живу, бо ти серце зігріла,
Наче іскра, якої нема.<br>Макс Громов
