Скажеш, пізно вже творити…

Скажеш: „Пізно вже творити.
Та пізно для всього:
для танців, та й співів,
для криків і моря“.
Та пізно, насправді, не буде ніколи.
Ніколи не пізно забути про горе,
ніколи не пізно почать малювать,
ніколи не пізно закрити знов очі
та тихо в думках ягнят рахувать.
Пізно, насправді, не настане ніколи.
Ти, як вільний птах у синьому морі:
мрієш про сонце й летиш до нього,
мрієш про гори й летиш ще ближч.
А якщо захочеш, можеш забути,
як тихо ромашки за домом цвіли.
Мріям кінця немає і початку,
але силам може й настати кінець.
Тож пішли-но разом під вишней сидіти
та в думах своїх складати пісні,
разом співати їх та малювати
ще більше мрій, яскравіші світи.<br>Софія Паприка