Вітер вибілив дахівʼя,
Місто – крата без ключа.
Та на вежі в височинні
Тихий шепіт палача.
Голуб сизий, блідокрилий
В небо дивиться – як в храм,
Де спасіння гірко пензлем
Пише біль по небесам.
Та стоїть у тиші вежа,
Мов заклякла між епох,
А на шпилі – кров і лезо,
Що впиваються у смог.
І під вежами, мов свічі,
Сплять безликі голоси,
Де торкнувся час обличчя,
Залишаючи сліди.<br>Мон Рембрі
