Цей біль не має дна. Він палить груди.
Там пустка замість серця запеклась.
Стоїть одна. Застигла серед люду.
І в небо — крик, мов дамба прорвалась:
— Будь проклята війна й криваві руки,
Що цілили у сонечко моє!
Нехай моя біда й сльоза розпуки
Караючим вогнем на них впаде!
Упала тиша… Десь пропала сила,
Лиш шепіт палить висохлі вуста:
— Господь, даруй йому небесні крила
І благодать пошли. Ради Хреста,
Прийми до себе. Хай там не стріляють
І рани не болять. Будь поруч з ним.
Мої долоні вже не зігрівають…
І наша хата вже йому не дім…
Затихло все. І вітер мов затерпнув.
А прапор над героєм майорить.
І люди поряд встали на коліна,
Щоб провести бійця… Застигла мить…
11 липня 2026 р.
