Спини мене — я вже стою над краєм,
Де крок — і тиша вибухне в мені,
Де кожне слово лезом розтинає
І кров’ю осідає на душі.
Спини, коли зневіра душить груди,
Коли в повітрі — попіл проліта,
Коли між сотень — наче йдуть не люди,
А порожнеча дивиться з чола.
Торкнись — не то розсиплюсь на уламки,
Бо буря вже не вщухне без руки,
У серці проростають інші рамки:
Стискає тяжкий подих до туги.
Не відпусти — я можу не вернутись
Із тих глибин, де тоне навіть світ,
Де кожна думка має обернутись
У вирок, де нема ні зим, ні літ.
Спини мене. Тримай. Не дай зірватись.
Бо там, за крок — немає вороття.
Я ще жива — і можу ще триматись,
Поки є ти — у мене є життя.
27 березня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
