(присвячується незламним жінкам
наших загиблих героїв)
Я любила тишу раніше…
Та ненавиджу зараз її!
Чую навіть як вітер пише
Ці слова у душі моїй…
Він завжди приходив з роботи,
Неважливе щось там казав.
Скільки було в ньому турботи
І кохання! Він сам не знав…
А мене турбували дрібниці:
Не там взяв, не туди поклав,
Знов забув про нашу річницю…
Я жалкую! Якби він знав!..
Він не був героєм ніколи,
Чоловіком і батьком був!
Та постукало горе відколи,
Зброю взяв і про себе забув.
Він писав:"живий і здоровий,
Ти себе і дітей бережи."
Я так хочу, якби він знову
Написав мені просто:"живий"…
Та не буде такого ніколи!
Не прийде, не всміхнеться мені!
І не піде на свято до школи!
Він загинув на клятій війні…
Я всі спогади в серці залишу,
Дні наповнені ними мої.
Так любила раніше я тишу…
Так ненавиджу зараз її!..<br>Олена Каліман
