Сповідь калини

Сповідь калини
– Не можу, так , не можу!-
Волала вже калина,
Чом маю терпіти навалу ворожу?
Чом нищите мою країну?
Забула вже я- як то радість нести,
Як тішить цвітінням своїм.
І в інші країни пишу я листи,
Не хочу рости біля руїн!
Не знаю… Чи чують мене ті країни,
І те що в листах пишу…
Та серце болить щохвилини,
Я зброю для нас прошу…
****
Схилилась калина знов до землі,
Плаче гіркими – гіркими сльозами…
Країна її – тоне в імлі,
А їй хочеться знову буяти ярами.
****
Немає, немає пишного цвіту,
І листя зелене давно не буяє,
А вона мріє про лагідне літо,
Та ворог нещадно шрами лишає…
Та вірить калина – настане той день,
Розквітнуть лани, та гаї-
І будемо ми співати пісень,
І задзюрчать ручаї!<br>nezabydka